Матвій Савелійович Мілявський… Ім’я, знайоме багатьом поколінням нікопольців. Учитель, дослідник - краєзнавець, вихователь.
Він був молодшим сином у багатодітній родині. В 1941 р. у 16-річному віці розпочав трудове життя, а з 1943 р - службу в десантних військах радянської армії. Воєнні дії на території України, Карельський фронт, перше поранення, Сандомирський плацдарм, бої під Балатоном, друге поранення, - таким був військовий шлях Матвія Мілявського, відзначений державними нагородами. Після завершення Другої світової війни Матвій Савелійович закінчив військово – політичне училище та паралельно історичний факультет Ярославського педінститута.
Новим пунктом служби став Нікополь - Матвія Мілявського призначили заступником командира саперної роти. А з 1 вересня 1957 р., після демобілізації, розпочалась робота на посаді вчителя історії в залізничній середній школі № 36 (пізніше – середня школа № 2 ім. Героя Радянського Союза В. Усова м. Нікополя). Багато років тривало напружене та насичене учительське життя – уроки, краєзнавча робота, вивчення архівів, керівництво роботою історичного товариства та шкільного музею бойової слави, автопоходи та туристичні мандрівки, виступи на Всесоюзних педагогічних читаннях, понад 300 публікацій в пресі. Завдяки його наполегливості В. Усову було присвоєно звання Героя Радянського Союза (посмертно) у травні 1965р. 28 років М. Мілявський очолював міську організацію Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, багато років керував методичним об’єднанням учителів історії міста.
Матвій Савелійович першим серед учителів міста одержав звання «учитель - методист», а 1991р. йому було присвоєно звання «Заслужений учитель України». У 2015р. Нікопольська міська Рада нагородила його відзнакою «Честь і слава»
З 1995 р. Матвій Савелійович жив в Ізраїлі, брав активну участь у роботі Союза ветеранів і Союза інвалідів Ізраїля, продовжував пошукову роботу, ініціював відкриття пам’ятників і музею воїнів – євреїв, які боролися з нацистами під час Другої світової війни.
Ми знали його як серйозного та вимогливого вчителя, керівника шкільного історичного товариства, колегу, людину, яка щиро вболівала за свою справу. Сумуємо. Співчуваємо. Пам’ятаємо.
